У 1724 р. магістрат затвердив статут цеху кравців, підтверджений потім королем. З часом він розпався на декілька цехів: цех кравців, цех по виробництву одягу для представників культу, цех, що ставив підкладку під капелюхи й ін. Цех кравців, причому досить численний, продовжував діяти в місті і наприкінці ХІХ ст. Зокрема, у 1891 р. були складені списки про виплату майстрами та підмайстрами цього цеху необхідних грошей до ремісничої управи. Відповідно до матеріального стану кожного ремісника, вони сплачували від 0,50 до 5 руб. Із списку видно, що до вказаного цеху входили православні (20 осіб) та євреї (208 осіб). По 0,50 руб. мусили сплатити 13 чол., по 1 руб. – 175, по 2 руб. – 22, по 3 руб. – 15, по 5 руб. – 3. Про окремих кравців вказано, що вони походять із Лянцькоруні, Карвасар, Заславля, Макова та Летичева. Судячи з того, що основна більшість ремісників сплачувала по 1 руб. можна говорити про невисоке матеріальне положення майстрів кравецького цеху. До ремісничої управи надходили скарги на неякісну роботу окремих ремісників. Для перевірки скарг створювалися спеціальні комісії із досвідчених майстрів певного ремесла, які розглядали неякісний виріб і виносили рішення. Так, у 1891 р. кам’янецький житель В.Шабловський скаржився до ремісничої управи на кравця Мошку Горбмана, який взявшись виготовити із матеріалу замовника тепле пальто на хутрі, повністю зіпсував матеріал. Замовник вимагав повернути йому вартість матеріалу (14 руб.) та заплачені за роботу гроші (8 руб.). Створена для розгляду ситуації комісія встановили, що «пальто зіпсоване і переробці не підлягає». З цього приводу було прийнято рішення, що згідно із ремісничим законодавством майстер Горбман мусить повернути замовнику 22 руб. та заплатити до ремісничої каси штраф 5 руб. Збереглася печатка кравецького цеху, на якій ремісники вказали на свою професію зображенням ножиць.