На Кам’янеччині, у другій половині ХІХ ст. під одним дахом часто працювали ковалі і стельмахи. Така співпраця була необхідна при виготовленні кованих возів та скринь. Ковані скрині набули широкого розповсюдження з середини XIX ст. З метою посилення конструкції, кути подільських скринь обковували профільними або ажурними металевими смугами. Однак, на початку ХІХ ст. таке ковальство в краї було мало поширеним, що обумовлювалося відсутністю місцевої сировини. Заможніше населення купувало привізні, іноземні вироби, а бідніше – задовольнялося так званими “циганськими” виробами. Така назва вкоренилася за дрібними ковальськими товарами, які виготовляли і продавали, або обмінювали на сільськогосподарську продукцію цигани. Слово “циган” в значенні “коваль” довго побутувало в народі. З другої половини XIX ст. почали з’являтися місцеві ковалі в селах, які навчилися цьому ремеслу в найближчих містечках або містах. Кузню, як правило, будували на краю поселення, біля дороги, що було зумовлено протипожежними заходами і функціональним призначенням. Подорожні повертали до коваля підкувати коня чи “набити” або натягнути обруч до воза. Далеко за межами губернії славилася кузня в містечку Макові, що містилася в округлій вежі. Проте, ковалі-кустарі неодноразово викликали нарікання цехових майстрів на порушення їх монополії. Так, у Кам’янці, ремісничий голова скаржився поліцмейстеру на євреїв, які у 1880 р. поселилися на околиці міста і підривали виробничу монополію ковальського цеху. В Кам’янці-Подільському ковалі входили до об’єднаного ковальсько-слюсарського ремісничого цеху, відомого від 1578 р. На печатці цеху зображали два перехрещені молоточки, оздоблені лавровими гілочками. Символічним знаком ремісників була ціха, або металевий знак у вигляді ажурної композиції, елементами якої були зображення сідла, молотка, ключа і підкови, об’єднаної лавровим вінком із короною зверху.