У 1578 р. в Кам’янці відомо про чоботарів в усіх трьох громадах міста: польських майстрів – 14, підмайстрів – 19; українських – майстрів 10, підмайстрів – 10; вірменських – майстрів – 7, підмайстрів – 3. Майстри сплачували до казни по 1 флорину, підмайстри – по 15 грошів. П’ятеро вірменських майстрів працювали із сап’яновими виробами і сплачували по 2 флорини, а їх підмайстри – по 24 гроші. Отже, у 1578 р. в місті 63 шевці, з яких – 31 майстер і 32 – підмайстри. Відомий статут кам’янецьких вірменських шевців, наданий їм у 1618 р. Статут складався із 24 положень. Відповідно статуту у випадку, якщо вб’ють людину вірменської юрисдикції і суд дасть знати про це, цехмістер повинен оповістити усіх майстрів, які зі зброєю повинні вийти у визначене місце. За ухиляння від цього обов’язку – штраф у 3 копи. Набуваючи статус майстра претендент повинен показати свою вправність, виготовивши під наглядом майстрів цеху чоботи турецького або іншого фасону і якщо роботу визнають достойною внести до каси 5 флоринів, 2 безмени воску на свічки, 3 гроші за запис до цехової книги і гідну вечерю на честь майстрів. Новоприйнятий майстер зобов’язувався виконувати різну службу по справах цеху, допоки в гільдію не запишуть нового майстра. Половини статей статуту присвячена системі навчання шевському ремеслу. Так, термін навчання в шевському цеху тривав два роки, після чого учень переходив у категорію підмайстра і був зобов’язаний ще 5 тижнів працювати у майстра за платню 3 гроші в тиждень. Лише після цього підмайстер міг обирати собі будь-якого майстра і отримувати платню 6 грошів щотижня. У другій половині ХІХ ст. цех чоботарів був найбільшим за чисельністю цехом в Кам’янці-Подільському. Серед усіх міських цехів, чоботарі давали найбільший прибуток до ремісничої управи, за 1881-83 рр. він склав 128 руб.80 коп. На 1891 р. до його складу входили 133 християн і 29 іудеїв. Збереглася печатка шевського цеху, на якій ремісники вказали на свою професію зображенням чобота.