На початку XVI ст. почали активно з’являтися підприємства, в яких виготовляли скляні вироби. З часом їх кількість збільшувалася, а ремесло ставало популярнішим та затребуваним. Ремісники-склярі виготовляли різнокольорове, віконне і лампове скло, кришталь. Вони володіли технікою видування, орнаментування тощо. Створювали речі для буденного користування, прикраси та іграшки. Скляним посудом у ХІХ ст. користувалися чиновники, поміщики, купці та аптекарі. Щодо віконного скла, то його можна було побачити як у міських, так і сільських домівках. Тогочасні документи зазначають: «Столярів було небагато, а склярів доволі, бо усюди були вікна зі склом». На Поділлі гута працювала в Летичівському повіті, в маєтку князя Голіцина. Підприємство було засноване у 1811 р. і спеціалізувалося на виготовленні віконного скла й скла для ручок столових приборів. Однак, віконне скло здебільшого купувалося київського виробництва, що заважало розвитку цієї галузі в регіоні. Однак, про цех склярів вперше згадано в описі 1800 р., подальші документи фіксують існування склярського цеху до кінця ХІХ ст. У 1882 р. склярі входили до об’єднаного столярного цеху, який згуртовував фортепіанних та екіпажних майстрів, різчиків, токарів, бондарів, і теслярів. День скляра відзначаються 19 листопада.