Цех столярів впродовж 1601-1803 рр. забезпечував оборону північно-західних кварталів міста. У 1601 р. майстри обрали нових цехмістрів – Станіслава Самборського і Павла Стельмаха (молодший цехмістер) та передали їм військове спорядження цеху (20 рушниць, 16 порохівниць, 6 форм для виливання куль, пів діжки пороху, 30 куль, 5 мечів, 2 шаблі і т.д.), а також скриньку з грішми, в якій налічувалося 4 злотих і 20 грошів. Після передачі уповноважень цехмістри роздали зброю майстрам, щоб вони її почистили і привели у бойову готовність. Члени столярного цеху, згідно правил цехового статуту, були приписані до францисканського костелу Успіня Пресвятої Богородиці, де на кошти членів цеху був влаштований окремий вівтар і склеп для поховання небіжчиків, колишніх членів цього цеху. До цеху приймали лише католиків, статут окремим положенням забороняв членство православним та вірменам. Цех мав право конфісковувати роботи позацехових ремісників. Об’єднаний цех столярів функціонував у місті до ХІХ ст., коли до його складу увійшли ще й склярі, фортепіанні та екіпажні майстри.