Номер 202
«Цех ювелірів»

Опис номеру

Стандартний двомісний номер з двоспальним ліжком. Площа 25 кв м. У номерах є автоматична система пожежогасіння, індивідуальне кондиціонування, плазмові панелі, супутникове ТБ, безкоштовний wi-fi, кімнатні капці і рушники, косметичні набори для душу, фен, сейф.

Стильний інтерʼєр з атрибутами ювелірної справи у якості елементів оформлення.

Тип спальних місць

двоспальне ліжко

Ванна кімната

 Душ, Фен, Туалетне приладдя, Туалет, Ванна кімната у номері, Кімнатні капці, Умивальник, Рушники

Вигляд / Зовнішня територія

Вид на місто

Додаткові послуги

Ранній заїзд, Пізній виїзд

Зручності у номері

Електричний чайник, Міні-бар, Сейф, Кондиціонер, Дзвінок «побудка» / Будильник, Холодильник, Робочий стіл, Опалення, Москітна сітка, Шафа / Гардероб, Вішак для одягу, Чайник

Мультимедіа та інтернет

Телефон, Безкоштовний Wi-Fi, Телевізор з плоским екраном

Магістратські книги 20-30-х рр. XVI ст. вперше згадують про ремесло золотарів, серед яких були русини Василь, брати Костка і Кузьма, Яків, котрий довгий час займав посаду руського війта, злотник Матейко та інші. Причому, найгучнішим у 1520 р. стало ім’я Матейка, котрий фальшував золоті монети. Коли інформація про такі факти розголосилася, злотник втік з Кам’янця, залишивши дерев’яний будинок, що знаходився на вулиці, яка вела з ринкової площі до замку. У 1578 р. згадано про двох польських ювелірів, як платили податок по 2 флорини.
Ювелірне ремесло було добре розвинене в середовищі вірменських майстрів, про що зазначено в податкових списках 1578 р. Зокрема, вірменських ювелірів показано 10 майстрів, які разом сплатили податок 16 флоринів та 3 підмайстри – по 1 флорину. При цьому в документі зазначено, що така мала сума оподаткування вірменських майстрів обумовлена тим, що вони не працюють чистим золотом і сріблом, а «молдавським способом» (modo moldaviko). Згідно статуту вірменського шевського цеху від 1618 р. у випадку, якщо вб’ють людину вірменської юрисдикції і суд дасть знати про це, цехмістер повинен оповістити усіх майстрів золотарів вірменської юрисдикції, які зі зброєю повинні вийти у визначене місце. Значного розвитку набуло ювелірне ремесло у ХІХ ст. вже при описі міста 1800 р. згадано про існуючий тут ювелірний цех. На прикладі ювелірного виробництва видно, як починаючи з 40-х років XIX ст. розширюється соціальна база цехового ремісництва. Так, лише в 1841 р. свідоцтва на право займатися ювелірним ремеслом отримали 18 майстрів із Кам’янця-Подільського. Всі названі майстри були іудейського віросповідання. В середовищі кам’янецьких ювелірів у 1847 р. названо Гдаля Табачника, який отримав ремісниче свідоцтво в Одесі та майстра золотих справ, прусського підданого Ігнатія Седлячика. Майстри із срібла виготовляли різноманітні столові приладдя, чайники, молочники, а також ювелірні прикраси із золота. Окремим документом із столиці імперії заборонялося виготовляти ювелірні вироби із золотої і срібної монети. Відомі випадки виготовлення кам’янецькими ремісниками із дрібної срібної монети (5,10,15 коп.) золочених ланцюжків. Майстрів, які займалися переплавкою та переробкою монети, рекомендовано віддавати до ремісничого кримінального суду. Різними сумами штрафів карали майстрів за невідповідність проб на виготовлених речах та інші порушення пробірних правил. Причому, карали як майстрів, так і торгівців неякісним товаром. Збереглася печатка ювелірного цеху, на якій ремісники вказали на свою професію вирізьбленими виделками, ложками, ножами і перснями.