У XVII столітті стали модними перуки. Перукарське мистецтво в ті часи досягло колосальних висот, в прямому та переносному значенні. Зачіски були такі високі й химерні, що для їх створення потрібний був металевий чи дерев’яний каркас. Деякі зачіски мали по півметра висотою. Такі зачіски робили по декілька годин, а перукарі мусили вставати на ходулі. Перукарі або цирульники завжди тримались купи і дотримувались основних правил життя та самоорганізації середньовічного суспільства – створювали цехи. Відомо, що у Львові цех цирульників був заснований у 1512 році, хоча перші згадки про представників цієї професії та їх об’єднання сягають XIV ст. В XIX столітті було зроблено відкриття секрету перетворення жінок на блондинок за допомогою перекису водню. В цей же час відбулося розмежування професій на цирульника та медика. Перша згадка про цех перукарів у Кам’янці-Подільському відноситься до 1882 р., згідно рішення губернського правління, кам’янецька реміснича управа проводила укрупнення та об’єднання окремих цехів міста. Зокрема, тоді цех кушнірський об’єднувався з перукарським. В березні 1883 р. відбулися загальні ремісничі збори в приміщенні спільної ремісничої управи за участю старшин, товаришів старшин та майстрів усіх цехів Кам’янця-Подільського. Основна увага була звернена на прибутки і витрати цехових грошей. Старшина кожного цеху інформував про передані до управи кошти, зокрема, від перукарського цеху було передано 42 руб. Незважаючи на рішення начальника Південно-Західного краю від 1888 р. про ліквідацію цехового устрою, документи у 1891 р. подаються відомості про наявність в Кам’янці- Подільському численного цеху перукарів, до якого входили 11 християн та 28 іудеїв.